Про роботу, життя, армію та всякі інші важливі і ні для мене речі

Музика: Тартак - жити

Як може хтось із вас знає, я в армії. І я вирішив сам через рекрутинг піти в 93омбр "Холодний Яр".Зафіксую своє до цього відношення! Я не герой і ніколи ним не був і не стану. Піти на третьому році війни, але "добровільно", ну така собі історія. Не кажу, що цього не треба робити, але й великим героїзмом це не назву. Просто є такий факт

Мої друзі не сильно здивувалися. На те вони й друзі, щоб знати мене добре. Але взахваті не були і радили все ж таки подумати.

Знайомі часто питають, як і чого я прийняв таке рішення. В цьому тексті будуть спроби якось це осмислити і подати у зрозумілій вам формі.

[CENSORED :) ]

Далі особисте життя.

Моя дівчина пішла від мене ще в 21 році по причині, що я не привітав її з днем Святого Валентина. Вона потім пояснила своє рішення.

Відтоді я сам. Всі намагання хоч якось завести стосунки ні до чого не привели. І тут я звинувачую лише себе. Себе і тільки себе. Щось в мені, як в механічній машинці, зламане і не підлягає відновленню. Я про себе жартував, що єдиний шлях заставити нормальну дівчину зустрічатися зі мною - "Під дулом пістолета".

За ці роки більшість нормальних дівчат мене ігнорують, а решта далі одного побачення не просувалися.

Я злий на себе. Мені боляче, але я зробити з цим нічого не можу. На жаль, це єдина річ в мому житті, яка мені не підвласна від слова зовсім і абсолютно.

Тут би я хотів підвести лінію під блоком про стосунки. Нікого не звинувачую. Я якась незібрана людина без конкретної мети в житті і поняття того, як його треба прожити. З такою людиною каші не звариш.Того, мені не дивно, що все сталося саме так

Про стендап

Просто не вийшло. Жарти в мене не смішні. Мені шкода. Просто не вийшло. Нікого ні в чому не звинувачую. Розумію, що всі шанси пробитися у мене були і я не такий талановитий комік. Тут хочу побажати успіхів хлопцям і дівчатам, які продовжують виступати. Сподіваюсь, на когось із вас схожу на сольнік в Жовтневий і буду хвалитися, що з цією людиною колись розламував відкритий мікрофон.

Якщо буде можливість і бажання, може собі десь на 5хв вийду і розкажу людям про своє життя.

Власна справа у мене теж була і я хотів і хочу почати свій бізнес. Я мрію про сайт з продажем квитків на концерти і різні заходи.

Коли я тільки починав, я бачив це так:

Я зроблю технічну частину і знайду однодумців, які будуть горіти цими концертами, як і я. А майбутню компанію ми просто по ділимо і всі ці люди отримають її шматочок і це буде їх компанія, а не просто компанія, куди їх найняли.

Це мрія, якій не судилося збутися. Більшість людей хочуть пахати за зарплату. От ти їм платиш, вони працюють. І це єдине паливо, яке змушує людей бодай щось робити.

Мені шкода, правда дуже шкода.

Далі як це буде:

Я буду всі послуги і роботи купувати. Просто оплачувати труд людей, але ці люди ніколи ніякого впливу на компанію мати не будуть. Я буду одноосібно і авторитарно приймати усі рішення без альтернатив.

Цей блок мого життя поки не закритий.

Якщо є бажання мені допомогти - пишіть в особисті. Від вас треба лише вільний час і бажання.

(Вангую, число написавших людей - 0)

Майно. Всі люди щось купують. І вважається треба б обжитися нерухомим майном.

У моїх батьків є три дуже дешевих будинки, які всі затягнуть тисяч на 10 доларів.

І то, мені обіцяють віддати дачу за 4.5 тис. доларів. Завидна спадщина, да?

Нічого більше у мене немає. Є пару приставок Nintendo. Більшість особистих речей перед мобілізацією я роздав. Зараз всі мої речі вміщаються в рюкзак і військовий баул.

Є двоє-троє друзів і мама. Тато живе за кордоном вже.

Відповідь на питання. 

Чого я пішов в армію?

Просто встав і пішов. Якщо ви чекаєте якийсь тут філософський висновок. Його не буде.