Поки тут, поки все добре

 Зробив опитування щодо того, який доспис робити наступним, у своєму профілі в Інстаграм.

Перемогу здобув пункт "Про речі, які відбуваються навколо мене зараз".

Але справа в тому, що я не сильно і рефлексую на якусь тему зараз. Це на цивілі був час цим займатися. Тут такого немає.

Потрапивши в армію, людина може не впасти з небес на землю. Їй треба ще укопатися, десь на 1.60м. приблизно. І чим краще ти укопаєшся і чим чистіше буде твоя зброя, тим довше ти проживеш.

Мене така участь не застала. Поки, на момент написання цього допису, у мене все добре. Але навіть все так рутинно добре, що і розповісти особливо немає чого. Але, я думаю, що кожен у моєму становищі не нарікав би на долю. Це ж добре, коли ти в армії воюючої країни і в тебе все добре? 

Одна з мабуть таких речей, які далися в знаки, це постійна присутність людей поряд. Будучи тут, де я зараз, ти ніколи не підеш кудись сам. Якщо це якесь приміщення, то там 100% буде хтось ще.

Цієї зими я жив у будинку своєї мами в дачному товаристві і там людей немає взагалі зимою. І я міг тиждень взагалі не бачити живих людей або бачити лише тоді, коли сам того бажаю.

На жаль, в армії не всі тобі подобаються і не усім подобаєшся ти.

У мене була велика фобія перед відправкою, що я потраплю в дуже поганий колектив. Тут можу сказати, що ні в частині ні під час проходження БЗВП не було ніяких проблем.

Напевно, на БЗВП був один із накйкращих людських колективів, у яких мені доводилося бувати за життя. І часто саме ці люди недавали мені впасти духом і запихували в мене ліки і відправили в лазарет, коли я того не хотів. А, на секундочку, в мене було запалення легень.

Дуже вдячний цим людям. І якби мені сказали, що далі мені потрібно буде воювати з ними поряд, то я би взагалі не засмутився.

Одного разу інструктор нам сказав, що ми хороші хлопці всі, але ми не колектив. Та хай іде лісом. Це вони там своєму інструкторському складі не колектив. А ми колектив!

Ми і досі всі спілкуємося і підтримуємо одне одного, чим це не ознака хорошого колективу? Чим ще має бути колектив?

До мобілізації я думав, що потім у мене зміниться світогляд і все оце. Поки нічого не помінялося. Можливо, згодом...

Зараз маю трохи вільного часу, то трачу його на ігри в приставці Nintendo Switch або на прослуховування лекцій по бізнес аналізу.

Одне, що я усвідомив точно, що після війни хочу знайти заняття, яким би я міг і хотів займатися вже до кінця життя або якусь значну його частину. Я не хочу бути оцим тіпом, про якого кажуть "і швєц і жнєц і на дудє дуєц". Не хочу більше скитатися по роботам за копійки і вислуховувати купу лайна в свою адресу. Як було сказано у якомусь мемчику "Якщо у вас є претензії, то розкажіть їх моїй жопі, бо вона лише має справу з лайном".

Дуже багато думок на рахунок того, що я буду робити після війни. Де житиму і як облаштую своє життя. Але помітьте, як же позитивно я мислю, коли думаю про такі речі. Тут ще, дай Бог, з цієї війни повернутися.

Почав знову пити розчинну каву і багато лаятися. Думав написати якісь 5 хвилин матеріалу на відкритий мікрофон. Але поки щось взагалі немає ідей. Немає натхнення.

На жаль, не можу розповісти про те, чим займаюся і тим більше не можу це фотографувати. 

Скоро буде більше задач і не знаю, чи буде час на це все.

Часто, відкриваючи Твітер, бачу черговий срач навкого якоїсь дівчинки, яка щось там робила з Жаданом, чи не робила, чи не з Жаданом...і єдине, що хочеться сказати, ну яка ж це дікуха.

Взагалі, цивільний контент якось став мені байдужим і я мало зараз дивлюсь якісь розважальні шоу, наприклад Майже Інтелектуальне Шоу від Підпільного Стендапу. Раніше не пропускав жоден випуск, а зараз просто не цікаво. Так само, як і не цікаві фільми або серіали.

Активно слідкую за ситуацією в Курській області України і менш активно за ситуацією на близькому сході. Дуже переживаю за хлопців, які зараз проводять денацифікацію рф.

Взагалі, ми з побратимами по БЗВП і взагалі часто обмінюємося різним воєнним шок-контентом, і бачити мертвих людей для мене вже щось дуже звичне. Але недавно наткнувся в твітері на відео, яке витягнули з телефона руснявого недо-військового, і там він знущався над маленькою чи то мишею, чи морською свинкою. Він прив'язав її і бив. Ця крихітна і беззахисна тварина просто перелякано на нього дивилася. Мені ледь на очі не навернулися сльози. Я за таке його убив би, мерзота нікчемна.

Я взагалі не можу бачити відео, де вбивають чи знущаються з тварин.Мені шкода тих, хто то живе у притулках і на вулиці. 

В цьому дописі не буде якоїсь центральної думки. Просто опис того, що можу розказати на даний момент.

Скоріше за все, скоро буде великий допис про Євромайдан(я не користуюся терміном Революція Гідності). Розкажу про все, що я там бачив, чого я туди пішов і якісь думки "10 років потому". Тут не буду питати думки в сторіс. Хочу про це написати.

Усім мир!