Подаю ознаки життя

Тепер я чув, як десь били важкі гармати. А так усе було майже спокійно; тільки інколи за темною заслоною дужче спалахувало полум'я та падав у темряві фронтон будинку. Гармати били впевнено й розмірено, і я думав: любі гармати! Я знаю, що це підло, але я так думав. Господи, як миротворно, як заспокійливо гули ті гармати: глухо й суворо, мов тиха, майже піднесена органна музика. Якось шляхетно. Як на мене, у гарматах є щось шляхетне, навіть коли вони стріляють.

 

Генріх Белль"Подорожній, коли ти прийдеш у Спа..."

Мій блог став дуже депресивним, визнаю. Щось літо дуже холодне. Одна з ознак глибокої депресії, коли речі, які раніше приносили задоволення, більше не приносять.

Вкинув дозу дешевшого дофаміну, шляхом купівлі приставки Nintendo 3DS LL. На певний час спрацювало, але в довгостроковій перспективі тільки навпаки віддалило всі надії на нормальність.

Будинок свій поки залишив у спокої, але ні дня не шкодував, що купив його. Моя мама зараз садить там город і квіти. Взагалі, не знаю, чи хочу щоб у мене в моєму домі росли квіти. Складне питання. Але, мабуть, якщо моя мама того хоче, то хай будуть. Все ж не бурʼян.

Задумуюсь про купівлю собі машини. Але, як і все у мене, це має бути всратий тазік, на який усім цікаво буде подивитися. Зараз розглядаю декілька варіантів.

Раніше був активним користувачем Twitter i Threads. Зараз дописи там викликають у мене лише роздратування. 

Зараз планую купити декілька книжок і почати читати. Давно пора почати читати, як би важко не було. Варто читати.

Абсолютно не маю бажання заводити нові знайомства. Ні дружні, ні романтичні. Дуже важко гортається стрічка Інстаграму, де у всіх нормальне людське життя. Але хто я такий аби забороняти їм жити?

Планую оновити гардероб. Ті шмотки, що у мене зараз, виглядають так, ніби хтось в секонді одягав бомжа. Вже більше звик до пікселя і проводжу в ньому більше часу, ніж в цивільному одязі. Як так?